Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але залишився, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння. Святим апостолам Він «...являв Себе живим із багатьма вірними доказами, впродовж сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3).

Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях. Христос возноситься на небо, де належить Йому бути, і де Він повинен приготувати місце для нас: «...Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2).  Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «...щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10). Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння - місце «вище за всі небеса».

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без смутку, з радістю? Вони запам'ятали насамперед обіцянку Христову: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, Всюдисущий і Всенаповнюючий, завжди з нами Своїм Божественним і людським єством: у світі, в Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка й полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не бачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).

Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного. Апостол Павло говорить: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3, 1); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21).

А про те, що Дух Святий і є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: «Краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16, 7). «Що далеко від очей, далеко від серця», - це прислів'я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: «Далеко від очей - близько до серця». Адже й після Вознесіння Христос не раз являвся людям: Він з'явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо й ми Його під час кінця світу, коли Він прийде судити живих і мертвих. Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судії й засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії й зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть... наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). Амінь.

Володимир,

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Православної Церкви